Практика Верховного Суду

Державна зрада: кваліфікація та процесуальні гарантії

Передрук з офіційного огляду Верховного Суду

Державна зрада: кваліфікація та процесуальні гарантії. ККС ВС, 12.02.2026, 497/2392/22.

Коротко про матеріал · вступ Бюро

Бюро публікує матеріал про рішення від 12.02.2026 у справі № 497/2392/22: державна зрада: кваліфікація та процесуальні гарантії.

Нижче дослівно відтворено всі відповідні фрагменти офіційного огляду ККС ВС за лютий 2026 року. Огляд охоплює рішення, внесені до ЄДРСР у цьому місяці. Заголовок і вступ підготовлено Бюро.

Повний відповідний матеріал огляду

Обставини справи: громадянин України за допомогою месенджера «Telegram» систематично направляв представникам рф інформацію про розташування військових об`єктів, техніки й особового складу підрозділів ЗСУ.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК.

У касаційній скарзі захисник вказував, що дії обвинуваченого неправильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 111 КК, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні допустимі докази того, що останній спілкувався з представником іноземної держави, і таке твердження місцевого суду нічим не підтверджено. На переконання захисника, дії обвинуваченого мали бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 114-2 КК.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що у цьому провадженні мала місце систематична передача чутливих для держави даних про розташування військових об’єктів, техніки й особового складу, яка підставно оцінена як надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто як державна зрада.

Місцевий суд встановив, що засуджений не просто передавав окремі факти чи знімки, а регулярно обмінювався деталізованими географічними координатами, зображеннями об’єктів на «Google Maps» та даними про військову техніку ЗСУ. Висновком експерта чітко визначено, що відповідні повідомлення видалені з телефону обвинуваченого, а потім відновлені, тобто це не разове листування, а системна передача інформації, яка може завдати шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, у період воєнного стану.

За таких обставин колегія суддів ККС вважає, що цих фактів достатньо для висновку, що умисел засудженого виходив далеко за межі разової передачі інформації представнику ворожої держави і свідчив про усвідомлене ототожнення своїх цілей з його цілями та прагнення до активної підривної діяльності, що дозволяє кваліфікувати його поведінку як державну зраду за ч. 2 ст. 111 КК і не вимагає кваліфікації за ч. 2 ст. 114-2 цього Кодексу.

Повний відповідний матеріал огляду

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК.

У касаційній скарзі захисник зазначає, що як на досудовому розслідуванні, так і судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 177, 183, 194 КПК під час розгляду питання про обрання та продовження запобіжного заходу.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС звернула увагу, що касаційна інстанція не здійснює нового розгляду питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, а оцінює, чи призвели можливі порушення до істотного обмеження прав сторони захисту та чи вплинули вони на законність і обґрунтованість остаточного судового рішення – вироку.

З матеріалів провадження вбачається, що суди, розглядаючи питання про продовження тримання під вартою, врахували: особливу тяжкість інкримінованого злочину, характер обвинувачення (злочин проти основ національної безпеки), ризик переховування від суду, ризик продовження протиправної діяльності. Мотиви судових рішень не зводяться до формального цитування закону.

Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК (в редакції, чинній на момент розгляду), під час дії воєнного стану щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, ст.111 КК, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Отже, законодавець, враховуючи підвищену суспільну небезпеку таких діянь в умовах воєнного стану, встановив особливий режим застосування запобіжного заходу.

У даному випадку провадження стосується державної зради в умовах воєнного стану; суди оцінювали конкретні ризики; тримання під вартою не було свавільним. Натомість за умови гіпотетичних недоліків мотивування окремих проміжних ухвал, сторона захисту не довела, що вони поставили під сумнів справедливість судового розгляду в цілому.

Повний відповідний матеріал огляду

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК.

У касаційній скарзі захисник вважає, що підзахисний був одразу затриманим, перебував у кайданках, тому участь захисника була обов’язковою, у зв’язку з чим, на його думку, результати обшуку є недопустимим доказом.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обвинуваченого фактично затримано 12.08.2022 о 09:29 під час обшуку у квартирі.

Затримання в порядку статей 207 або 208 КПК за визначенням є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання. Тому затримання без участі захисника не може вважатися порушенням права на правову допомогу.

Отже, той факт, що початок обшуку збігався з затриманням, не вимагав обов’язкової участі захисника, оскільки обвинуваченого було затримано саме з метою унеможливлення ним покинути місце проведення слідчої дії. При цьому під час обшуку обвинуваченого не допитували, а тільки провели слідчу дію – обшук.

Повний відповідний матеріал огляду

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК.

У касаційній скарзі захисник вказує на те, що обшук проведено без участі захисника, що порушило право обвинуваченого на захист.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: КПК не містить положення про обов’язкову участь захисника під час обшуку, в тому числі в кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов’язковою згідно з вимогами статей 49, 52 КПК. Іншими словами, навіть обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК не передбачає обов’язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях.

Як встановив місцевий суд, обшук житла засудженого проведено на підставі відповідної ухвали слідчого судді, у присутності засудженого, понятих; слідчу дію зафіксовано технічними засобами, відеозапис долучений до матеріалів кримінального провадження і відтворений у судовому засіданні.

Отже, у цьому кримінальному провадженні обшук квартири проведений відповідно до норм чинного кримінального процесуального закону, а самі слідчі дії виконано у процесуальний спосіб, який не суперечить вимогам КПК, з дотриманням відповідних процесуальних гарантій, із складанням відповідного протоколу, у якому докладно викладено умови і результати слідчої дії.

При цьому, як видно з матеріалів кримінального провадження, жодних заяв та зауважень від засудженого під час обшуку не надходило, у тому числі щодо обов’язкової участі захисника у ньому, що підтверджується протоколом обшуку та відеозаписом цієї слідчої дії.

Таким чином, відсутність захисника під час обшуку квартири не може вважатися порушенням права засудженого на захист.

Повний відповідний матеріал огляду

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК.

У касаційній скарзі захисник вважає, що порушено вимоги ч. 2 ст. 291 КПК, оскільки в анкетних даних зазначено місце реєстрації обвинуваченого, хоча це не передбачено КПК, водночас не вказано індексу в місці реєстрації та фактичному місці проживання; в обвинувальному акті зазначено спеціальне звання слідчого всупереч положенням КПК, водночас, за прикладом слідчого, не вказано класу чину прокурора; аркуші в реєстрі, доданому до обвинувального акта, не пронумеровано; у цьому реєстрі зазначено, що це матеріали спеціального досудового розслідування, проте у кримінальному провадженні велося звичайне досудове розслідування; обвинувачення викладено недостатньо конкретно, що порушує право обвинуваченого на захист.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вказала, що стверджуючи в касаційній скарзі про порушення ст. 291 КПК, а саме те, що реєстр не пронумеровано та в ньому зазначено, що це «реєстр матеріалів спеціального провадження» (хоча насправді це не так), захисник не вказує, яким чином ці формальні недоліки перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Колегія суддів ККС зазначила, що такі формальні невідповідності реєстру – зазначення анкетних даних місця реєстрації обвинуваченого, відсутність в адресах індексу та нумерації, неправильне зазначення типу матеріалів, зазначення чину слідчого та не зазначення чину прокурора – не впливають на законність і обґрунтованість постановлених судових рішень. Водночас такі питання не є предметом оскарження до суду касаційної інстанції.

Повний відповідний матеріал огляду

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК.

У касаційній скарзі захисник вважає, що було допущено порушення права на суд присяжних.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.

Водночас колегія суддів ККС враховує, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні надійшов до суду першої інстанції 23.11.2022, тобто коли в Україні на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 було введено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався.

Законом від 14.04.2022 № 2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» ст. 615 КПК, якою врегульовано особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, викладено в новій редакції.

Приписами ч. 10 ст. 615 КПК у редакції цього Закону встановлено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.

Ця норма Закону набула чинності 01.05.2022, тобто до надходження обвинувального акта щодо обвинуваченого до суду (23.11.2022).

Сторона захисту не заперечує, що під час підготовчого судового засідання суд першої інстанції роз’яснив усім учасникам, що ця норма закону, введена в дію з 01.05.2022, унеможливлює розгляд кримінального провадження судом присяжних.

З огляду на наведене колегія суддів ККС вказала, що місцевий суд правильно застосував чинну редакцію ст. 615 КПК у редакції Закону від 14.04.2022 № 2201-IX та розглянув кримінальне провадження у складі трьох суддів.

Реквізити рішення та джерела

Огляд містить основні висновки. Для повного розуміння правової позиції слід звертатися до повного тексту рішення в ЄДРСР. Посилання на рішення та його реквізити наведено за офіційним оглядом.

Пов’язані матеріали

Read the English version

Усі публікації