Визнання вини не замінює дослідження спірних обставин

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 4 ст. 409 КК. Вирок місцевого суду було ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК.

Позиція ККС: скасовано рішення судів попередніх інстанцій і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 та ст. 381 цього Кодексу.

Водночас повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов’язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. Якщо хоча б одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, то ця обставина має бути досліджена під час судового розгляду, що не виключає можливості застосування ч. 3 ст. 349 КПК до інших обставин, які не оспорюються.

Відповідно до звукозапису судового засідання, під час судового розгляду на запитання головуючого судді обвинувачений повідомив, що йому зрозуміла суть пред’явленого обвинувачення, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення він визнає. Після з’ясування думки прокурора щодо порядку та обсягу дослідження доказів, головуючим суддею роз’яснено обвинуваченому наслідки розгляду кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, зокрема, роз’яснено, що за таких обставин вирок суду можливо буде оскаржити лише в частині виду та розміру призначеного покарання, а також в частині кваліфікації його дій.

Однак, вже в ході безпосереднього допиту на запитання прокурора обвинувачений повідомив, що він фактично не ухилявся від несення обов’язків військової служби, оскільки має серйозні травми, які отримав під час участі у бойових діях та до кінця не вилікувався, у зв’язку з чим отримання висновку ВЛК сприяло списанню його з військової служби за станом здоров’я, проте не вважав наданий до військової частини висновок підробленим. Зазначені показання обвинуваченого свідчать про те, що свою вину він визнав частково лише щодо обставин отримання та надання до військової частини висновку ВЛК, проте заперечив об’єктивну і суб’єктивну сторони кримінального правопорушення, про які зазначено в обвинувальному акті, а саме ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом іншого обману, який полягав у поданні документу, який давав підстави для звільнення з військової служби.

Незважаючи на такі показання обвинуваченого, судом не з’ясовано питання щодо можливості зміни порядку дослідження доказів у справі, а у подальшому суд розглянув кримінальне провадження у спрощеному порядку, обмежившись, окрім допиту обвинуваченого, лише дослідженням доказів, які характеризують його особу, після чого оголосив перерву для підготовки учасників кримінального провадження до судових дебатів, а у подальшому ухвалив вирок, у якому послався на доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому дій фактично без встановлення обставин під час судового розгляду, які, з огляду на положення ст. 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, але були заперечені обвинуваченим під час його допиту.

Колегія суддів ККС не може погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки вона суперечить приписам ст. 349 КПК, що свідчить про недотримання судом вимог кримінального процесуального закону.