Обвинувальний акт: розрахунок розміру посягання

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватими і засудили: обвинуваченого за частинами 3, 4, 5 ст. 27 ч. 4 ст. 187 КК; обвинуваченого за частинами 4, 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК; та обвинувачених за ч. 4 ст. 187 КК. Цим же вироком суд визнав вказаних осіб невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК, та виправдав за недоведеністю того, що в їх діянні є склад кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі захисник заперечує кваліфікацію діяння обвинувачених за ч. 4 ст. 187 КК у частині заволодіння грошима в особливо великих розмірах, оскільки під час апеляційного розгляду сторона обвинувачення не довела відповідного розміру посягання.

Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що відповідно до обвинувального акта дії обвинувачених, зокрема за ч. 4 ст. 187 КК, кваліфіковано як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб і спрямований на заволодіння грошима в особливо великих розмірах – у сумі 1 424 500 грн.

Отже, у формулюванні обвинувачення зазначено як відповідну кваліфікуючу ознаку вчинення злочину, спрямованого на заволодіння майном в особливо великих розмірах, так і конкретну суму грошових коштів – 1 424 500 грн. Тому зі змісту обвинувального акта вбачається, що саме цю суму сторона обвинувачення віднесла до особливо великого розміру. Положення ст. 291 КПК не передбачають обов’язку сторони обвинувачення наводити в обвинувальному акті окремий арифметичний розрахунок вартісної межі відповідної кваліфікуючої ознаки.

Відповідно до п. 4 примітки до ст. 185 КК (у редакції, чинній на час учинення злочину), у статтях 185-187, 189-191, 194 КК злочином, вчиненим в особливо великих розмірах, визнавався злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент його вчинення.

Згідно з п. 5 підрозд. 1 розд. XX Податкового кодексу для кваліфікації злочинів сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян установлювалася на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу, тобто в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи, установленого законом на 1 січня відповідного року.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 01.01.2019 становив 1 921 грн. Отже, розмір податкової соціальної пільги, який застосовувався для визначення вартісної межі відповідної кваліфікуючої ознаки, становив 960,50 грн (1 921 грн × 50%).

Відповідно, мінімальна межа особливо великого розміру на час учинення інкримінованого засудженим злочину становила 576 300 грн (960,50 грн × 600). Таким чином, сума 1 424 500 грн у понад ніж двічі перевищувала мінімальну межу особливо великого розміру.

Отже, установлена органом досудового розслідування сума грошових коштів, на заволодіння якими були спрямовані дії засуджених, за своїм вартісним показником відповідала передбаченій законом ознаці особливо великого розміру.