Коротко про матеріал · вступ Бюро
Бюро публікує матеріал про співвідношення обмеженої осудності, призначення покарання та примусових медичних заходів. Огляд пояснює індивідуальну оцінку підстав для застосування таких заходів.
Нижче дослівно відтворено відповідний матеріал офіційного огляду ККС ВС за березень 2026 року. Огляд охоплює рішення, внесені до ЄДРСР у цьому місяці.
Повний матеріал огляду
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватою і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 296 КК. Постановлено в разі необхідності дозволити медичній службі кримінально-виконавчої установи за місцем відбування покарання надавати обвинуваченому в примусовому порядку амбулаторну психіатричну допомогу.
У касаційній скарзі прокурор зауважує, що в кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що обвинувачений вчинив злочин у стані обмеженої осудності, що є підставою одночасно із призначенням покарання застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання. Однак суди попередніх інстанцій не зазначили імперативно про застосування амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання в обов’язковому порядку, хоча необхідність такого лікування пов’язана з психічним станом обвинуваченого, а обов’язковість цього лікування встановлена проведеною судово-психіатричною експертизою.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 504 КПК суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.
Наведена законодавча конструкція передбачає, що сам факт визнання особи обмежено осудною обов’язково враховується при призначенні покарання, проте формулювання, що суд «може врахувати…» не містить імперативного припису про застосування примусових заходів медичного характеру.
За змістом кримінального закону застосування примусових заходів медичного характеру не є автоматичним наслідком встановлення обмеженої осудності особи. Питання про необхідність їх застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням висновку експертів, характеру та ступеня психічного розладу, ступеня небезпечності особи для себе чи інших осіб, а також інших обставин кримінального провадження.
Отже, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання врахував, що останній під час вчинення інкримінованих йому дій перебував у стані обмеженої осудності, тобто суд виконав вимоги ст. 20 КК.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого примусових заходів медичного характеру, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, урахувавши дані психічного стану останнього, встановив, що обвинувачений має психічний розлад, який зумовлює його обмежену осудність, проте дійшов висновку дозволити в разі необхідності медичній службі кримінально-виконавчої установи за місцем відбування покарання обвинуваченого надавати йому в примусовому порядку амбулаторну психіатричну допомогу.
При цьому слід зауважити, що обвинувачений не був позбавлений можливості добровільно погодитися на проходження лікування та отримання необхідної психіатричної допомоги у встановленому законом порядку.
Отже, суди попередніх інстанцій, зважаючи на висновок судової психіатричної експертизи, вирішили питання щодо надання обвинуваченому в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги.
Реквізити рішення та джерела
- Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 05.03.2026 у справі № 299/282/25 (провадження № 51-3991км25)
- Офіційний огляд ККС ВС за березень 2026 року — с. 47, 48
Український текст огляду відтворено дослівно; усунуто лише технічні переноси та зайві пробіли. Заголовок, вступ і редакційні примітки підготовлено Бюро. Огляд містить основні висновки; для повного розуміння позиції слід звернутися до судового рішення.

