Практика Верховного Суду

Колабораційна діяльність: перевірка доводів про примус

Передрук з офіційного огляду Верховного Суду

Колабораційна діяльність: перевірка доводів про примус. ККС ВС, 12.02.2026, 644/2676/23.

Коротко про матеріал · вступ Бюро

Бюро публікує матеріал про рішення від 12.02.2026 у справі № 644/2676/23: колабораційна діяльність: перевірка доводів про примус.

Нижче дослівно відтворено всі відповідні фрагменти офіційного огляду ККС ВС за лютий 2026 року. Огляд охоплює рішення, внесені до ЄДРСР у цьому місяці. Заголовок і вступ підготовлено Бюро.

Повний відповідний матеріал огляду

Обставини справи: громадянка України на тимчасово окупованій території зайняла в окупаційній адміністрації держави-агресора посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зокрема виконувала обов’язки завідуючої Територіальним центром соціального обслуговування військово-цивільної адміністрації, брала участь у нарадах керівництва, проводила збори підлеглих працівників, організовувала прийом на роботу до Територіального центру місцевих мешканців, отримувала гуманітарну допомогу від окупаційної влади та газети «Харків Z» для розповсюдження серед підлеглих та підопічних, складала документи, графіки роботи працівників, у її присутності здійснювалася оплата праці в російських рублях, а також виконувала інші дії згідно зі своїми функціональними обов’язками.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватою і засудили обвинувачену за ч. 5 ст. 111-1 КК.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що у цій справі всупереч приписам ст. 91 КПК не з’ясовано обставин, які підлягають доказуванню, зокрема щодо фактичної наявності посади в.о. завідуючої Територіальним центром та добровільності її зайняття засудженою з огляду на примусове залучення осіб до роботи впродовж окупації та ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (далі – Женевська конвенція). Також звертає увагу на розбіжності в представлених стороною обвинувачення документах, у котрих зазначено різні посади.

Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вказала, що за матеріалами справи засуджена не заперечувала факту зайняття посади у створеній державою-агресором окупаційній адміністрації, однак наполягала на тому, що через погрози та застосування насильства, відсутність можливості виїхати на підконтрольну Україні територію, вона не мала іншого вибору, ніж погодитися працювати й виконувала обов’язки бухгалтера. Спростовуючи таку версію засудженої, проаналізувавши показання допитаних місцевим судом свідків сторони захисту, апеляційний суд з’ясував, що їх свідчення не підтверджують погроз засудженій, адже не стосуються подій, які відбулися наприкінці червня 2022 року, звідси, і не доводять зайняття нею посади в окупаційній адміністрації через примус. Разом із цим було слушно зважено на те, що засуджена не намагалася виїхати з тимчасово окупованої території.

Визнаючи неприйнятними твердження засудженої про відсутність у неї можливості відмовитися від співпраці з окупантами, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на показання свідка, яка повідомила, що вона обіймала посаду до призначення засудженої і не погодилася працювати директором незаконно створеного центру соціальних послуг, а потім виїхала до м. Полтави; іншого свідка, за показаннями якого люди могли виїжджати на підконтрольну Україні територію.

На користь рішення суду про необхідність відхилення позиції засудженої стосовно примушування зайняти посаду свідчить також відсутність у справі даних, які би підтверджували, що вона після звільнення тимчасово окупованої території зверталася до компетентних органів із заявою про застосування до неї з боку окупаційної влади заходів фізичного й психологічного характеру. Немає таких відомостей і в касаційній скарзі.

За правовим унормуванням фізичний або психічний примус належить до обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння. Згідно зі ст. 40 КК не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, учинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, унаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками; питання про перебування особи під психічним примусом вирішується відповідно до положень ст. 39 цього Кодексу, котрі визначають ознаки крайньої необхідності. За вказаною нормою кримінальна відповідальність виключається у двох випадках: 1) діяння було спрямоване на усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності; 2) унаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, особа, яка перевищила межі крайньої необхідності, не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Проте в справі, що розглядається, не встановлено обставин, які в юридичному аспекті виключають кримінальну протиправність діяння. Тож засуджена могла керувати своїми вчинками, не зазнаючи фізичного або психічного примусу, який би виключав наявність вини у формі умислу, а висновок апеляційного суду про добровільність зайняття обвинуваченої посади узгоджується із законодавчим унормуванням.

У контексті окресленого не є релевантним посилання захисника на ст. 51 Женевської конвенції, адже судом було встановлено, що обвинувачена добровільно співпрацювала з окупаційною владою держави-агресора.

Не залишилися без оцінки й відповіді суду аргументи сторони захисту про те, що обвинувачена не обіймала посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. За результатами перевірки наявних у справі доказів апеляційний суд дійшов протилежного висновку.

На відміну від міркувань захисника, за штатним розкладом Територіального центру є посада директора; за змістом протоколів огляду, у пояснювальній записці від імені засудженої як директора, викладеній російською мовою, зазначено про складання штатного розкладу Територіального центру стосовно прийнятих співробітників; подання на виплату заробітної плати й табель обліку робочого часу за серпень 2022 року підписано засудженою як в.о. завідуючої Територіального центру, а факт виконання підпису нею підтверджено почеркознавчою експертизою.

Реквізити рішення та джерела

Огляд містить основні висновки. Для повного розуміння правової позиції слід звертатися до повного тексту рішення в ЄДРСР. Посилання на рішення та його реквізити наведено за офіційним оглядом.

Пов’язані матеріали

Read the English version

Усі публікації