Нез’явлення на службу та відсутність письмового наказу

Обставини справи: військовослужбовець військової служби за мобілізацією, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині, 06.12.2022 умисно самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини, заходів для повернення до 09.03.2023 не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового і цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами військової частини.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували дії обвинуваченого, адже в нього відсутня суб’єктивна сторона інкримінованого злочину. Також ставить під сумнів показання свідка – командира обвинуваченого, оскільки в них був конфлікт.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вказала, що як вбачається з матеріалів провадження, у зв’язку із масованим обстрілом військової частини, всі військовослужбовці були розквартировані, однак таке розміщення особового складу не звільняло військовослужбовців від виконання їхніх військових обов’язків, зокрема і обвинуваченого, який достовірно знав, що проживаючи у квартирі, а не безпосередньо на території військової частини, він все одно продовжує проходити військову службу і таке проживання не звільняє його від виконання ним військових обов’язків, в тому числі з’являтися на службу, що підтверджується також і його показаннями.

Водночас суди попередніх інстанцій врахували і те, що несення служби обвинуваченим проходило в умовах воєнного стану та після ракетного ураження військової частини, тому значна частина наказів і вказівок командування доводилась військовослужбовцям в усній формі або через месенджери, що підтвердили свідки, а також і сам обвинувачений під час допитів, а тому доводи захисника про те, що обвинувачений не отримував жодного наказу чи розпорядження про необхідність з’явитися на службу 06.12.2022 спростовуються.

На думку колегії суддів ККС, сам по собі факт відсутності письмового індивідуального наказу про те, що саме 06.12.2022 обвинуваченому необхідно з’явитися на службу, не спростовує його обов’язку перебувати у розпорядженні командування та прибувати для виконання завдань.

Аргументи сторони захисту про відсутність суб’єктивної сторони в діях обвинуваченого не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, обвинувачений, будучи військовослужбовцем, достовірно знав свої обов’язки, мав реальну можливість їх виконувати, однак без поважних причин обов’язки військової служби не виконував, жодних заходів для з’явлення до місця служби до 09.03.2023 не вживав, не звертався до правоохоронних чи інших державних органів, хоча об’єктивно міг це зробити.

Крім того, командир обвинуваченого під час допиту пояснив, що він раніше неодноразово не з’являвся на службу, однак тоді виходив на зв’язок, пояснював причини і командування йшло йому назустріч, тоді як востаннє обвинувачений нікого не попередив і декілька днів не виходив на зв’язок, у зв’язку з чим і був поданий як такий, що самовільно залишив місце служби.

За таких обставин, колегія суддів ККС вважає правильною позицію місцевого суду, що саме така зміна поведінки обвинуваченого розцінена як прояв прямого умислу на тимчасове ухилення від проходження служби.

Що стосується доводів захисника про те, що командир застосовував фізичне насильство щодо обвинуваченого, а тому його показання як свідка суд не повинен був брати до уваги, колегія суддів ККС оцінює критично, адже вказане не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, свідок вказував, що рапорт обвинуваченого з приводу конфлікту був неофіційним, складеним із порушеннями, тому не набув статусу офіційного документа і не був направлений для реагування. Крім того, з показань самого обвинуваченого убачається, що він до відповідних органів щодо перевищення повноважень командиром не звертався, службового розслідування не проводилось.

Колегія суддів ККС погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що навіть наявність певного побутового чи дисциплінарного конфлікту між обвинуваченим та командиром, не створювала для обвинуваченого жодного права самостійно припинити проходження військової служби, не виходити на зв’язок із командуванням та не вживати жодних правових дій для захисту своїх інтересів. Саме тому суди обґрунтовано не визнали конфлікт поважною причиною тривалого невиконання обов’язків військової служби обвинуваченим.