Звільнення від відповідальності за ч. 5 ст. 401 КК

Обставини справи: обвинувачений, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, самовільно залишив місце служби та у період часу з 15 по 28.08.2023 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд. 28.08.2023 обвинувачений прибув до місця дислокації військової частини та заявив про свій намір продовжити військову службу. Крім того, обвинувачений під час проходження військової служби, діючи умисно, в умовах воєнного стану вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 КК.

У касаційній скарзі захисник вказує, що суди безпідставно визнали обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, через самовільне залишення місця служби, оскільки не взяли до уваги установлений факт, що солдат самостійно повернувся до місця несення служби та продовжив військову службу. Отже, відповідно до ч. 5 ст. 401 КК обвинувачений мав бути звільнений від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження мало бути закритим на підставі ст. 284 КПК за відсутності складу злочину.

Позиція ККС: скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині засудження обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК і на підставі ч. 5 ст. 401 КК звільнено його від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вказала, що в цьому провадженні встановлені належні умови – добровільне повернення військовослужбовця до військової частини і продовження проходження ним військової служби та наявність письмової згоди командира у вигляді наказу, вчинення обвинуваченим вперше під час воєнного стану кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК, що дають підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 5 ст. 401 КК.

Стосовно порядку реалізації звільнення особи від кримінальної відповідальності, який передбачений абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК та регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то колегія суддів ККС зазначає таке.

На думку колегії суддів ККС, ці обставини не є перешкодою до реалізації Верховним Судом приписів ч. 5 ст. 401 КК у їх взаємозв’язку із вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК щодо вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, адже відповідні положення КПК не ставлять можливість такого звільнення в залежність від факту поточного перебування особи на військовій службі на час ухвалення рішення про таке звільнення.

Ба більше, в ч. 1 ст. 44 КК визначено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Застосовуючи в цій справі приписи ч. 5 ст. 401 КК, де передбачено, що особа «може» бути звільнена від кримінальної відповідальності, Верховний Суд сприймає їх у взаємозв’язку із нормою в ч. 1 ст. 44 КК, де міститься імперативний припис.

За усталеною правозастосовчою практикою Верховного Суду приписи Загальної частини КК визначають зміст і спрямованість норм Особливої частини, які застосовуються виключно в тій частині, яка не суперечить нормам Загальної частини КК.

Отже, Верховний Суд не вбачає законодавчого підґрунтя до того аби обмежувати застосування приписів ч. 5 ст. 401 КК абиякими додатковими умовами чи обставинами, про які не йдеться безпосередньо в цій кримінально-правовій нормі чи інших приписах цього Кодексу щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності.