Неконкретизований умисел і тяжкі тілесні ушкодження

Обставини справи: обвинувачений, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, не маючи умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, не бажаючи та не передбачаючи можливості настання смерті потерпілого, хоча повинен був і міг це передбачити, завдав йому один удар дерев’яною палицею у задню ділянку внутрішньої поверхні правого передпліччя, один удар в ділянку задньої поверхні правого ліктьового суглобу, один удар в ділянку задньої поверхні правого плеча, один удар в ділянку тильної поверхні правої кисті, один удар в ділянку задньої поверхні лівого передпліччя та один удар в праву лобно-тім’яну ділянку голови, внаслідок чого потерпілому, крім іншого, заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та призвели до його смерті.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд перекваліфікував дії обвинуваченого з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 119 КК. Апеляційний суд скасував цей вирок та ухвалив власний, визнав винуватим і засудив обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК.

У касаційній скарзі захисник зауважує, що локалізація тілесних ушкоджень потерпілого не підтверджує умислу засудженого на спричинення тяжкої шкоди, оскільки за висновком експерта, 5 синців і 4 садна є легкими тілесними ушкодженнями, що розташовані лише на задній поверхні передпліч і кистей, тоді як у голову завдано лише одного удару. Це, на переконання захисника, свідчить про спрямованість ударів переважно по кінцівках, а не по життєво важливих органах.

Позиція ККС: залишено без зміни вирок апеляційного суду.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вказала, що апеляційний суд установив, що засуджений, продовжуючи умисно завдавати удари потерпілому дерев’яною палицею зі значною силою (від удару палиця зламалася), навіть коли потерпілий прикрив голову руками, тобто фактично в життєво важливий орган людини, а саме голову, усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки, отже діяв умисно, і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання такого удару, потерпілому може бути спричинено тяжкі тілесні ушкодження. У зв’язку з цим констатовано наявність непрямого невизначеного умислу в діях засудженого щодо спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, оскільки він допускав суспільно небезпечні наслідки своїх дій – спричинення тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, водночас тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом. Щодо наслідку у виді смерті потерпілого, то є необережна форма вини засудженого у виді злочинної недбалості, оскільки завдаючи сильного удару дерев’яною палицею по руках потерпілого, якими він обхопив голову (з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень), він передбачав можливість спричинення тяжкої шкоди потерпілому і якщо й не передбачав настання смерті потерпілого від своїх дій, проте міг і повинен був її передбачити.

За фактичними обставинами, встановленими апеляційним судом, діяння засудженого мали активний характер і були протиправними, між цими діями і їх наслідками у виді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв’язок. Засуджений, завдаючи ударів палицею, зокрема, по руках, які прикривали голову потерпілого, усвідомлював, що сила удару буде значною і ці його дії в цілому можуть спричинити тяжку шкоду потерпілому внаслідок безпосереднього попадання удару в голову.

На переконання колегії суддів ККС, засуджений діяв умисно та якщо і не бажав, то свідомо припускав, що наслідком його діяння (заподіяння ударів палицею, зокрема, по руках, які прикривали голову) може бути спричинення тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого.

Надавши оцінку встановленим обставинам події, зокрема доказам, які свідчать про спосіб вчинення злочину, причини виникнення конфлікту, його тривалість, характер, локалізацію та механізм утворення тілесних ушкоджень, суд апеляційної інстанції, відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом», на підставі сукупності належних і допустимих доказів, дійшов правильного висновку про те, що діяння засудженого потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК, а не за ч. 1 ст. 119 КК.

Верховний Суд зауважує, що згідно з усталеною судовою практикою, якщо цілеспрямовано завдаючи удари, особа не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров’ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено нею потерпілому, то в цьому випадку така особа діє з неконкретизованим умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров’ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні є лише необережна форма вини, бо хоча особа і не бажала цього настання і навіть свідомо не допускала його, але повинна була і могла передбачити, що внаслідок її злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.